Методична робота

Мовно-літературна галузь                    

 Розвиток пізнавальної активності та                               самостійності у процесі навчальної діяльності.

ВСТУП

Сьогодні з - поміж важливих завдань, що постають перед системою освіти, особливої актуальності набуває проблема розумового виховання у молодшого школяра. Одним із центральних питань розумового виховання є використання нових методів і підходів, активізація пізнавальної діяльності учнів, адже від неї залежить ефективність навчання: свідоме і міцне здобуття знань, перетворення знань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності, самостійність думки та практичних дій учнів.

Навчання - основна форма розвитку пізнавальної активності. З одного боку, під час навчального процесу учні здобувають нові знання, які розширюють їхній кругозір, і з другого - у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо використовувати не лише запас знань, а й шукати нове, задовольняти свої потреби в пізнанні.

Пізнавальна активність дитини – це її внутрішня готовність до подальшої участі у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до виконання навчальних завдань. У центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Активність, бажання і здатність до навчання, уміння спілкуватися, співпрацювати, міркувати, обґрунтовувати свої думки, бути собою закладаються у процесі навчання на уроках у початкових класах.

Перед початковою школою стоїть завдання домогтися, щоб діти не лише засвоїли матеріал, а й могли вільно оперувати ним, застосовувати для вирішення навчальних та життєвих проблем, для розширення свого пізнавального досвіду.

А цьому сприяють засоби, що активізують піз­навальну діяльність. Зокрема, до них належать ігрові технології. Вони підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять елемент цікавос­ті, спрямовані на формування в учнів потреби в знаннях та інтересу, сприяють розвитку піз­навальних сил і можливостей учнів. До того ж гра, як свідчить теорія та практика, є найпри­роднішою та найпривабливішою діяльністю для молодших школярів, що дарує радість, а в той же час є важливим засобом творчого пізнання. Використання проблемних завдань і гри сприяє активній розумовій діяльності учнів, залученню їх до пошуку, здогадів, міркування тощо. Іншою позитивною стороною гри є те, що вона сприяє використанню знань у новій ситуації, таким чином, вивчений учнями матеріал проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність і інтерес у навчальний процес.

Необхідність удосконалення шляхів розвитку пізнавальної активності у молодших школярів зумовили вибір теми: «Розвиток пізнавальної активності в молодших школярів засобами ігрових технологій».

Об’єктом досвіду є процес формування пізнавальних інтересів молодших школярів на уроках в початкових класах.

Предмет досвіду - розвиток пізнавального інтересу у молодших школярів на уроках засобами використання дидактичних ігор.

Проблема, над якою я працюю — цікава та багатогранна. Як і чим заохотити учня до співпраці? Як навчити дитину слухати і чути іншого, прийняти чи зрозуміти точку зору свого співрозмовника і толерантно ставитися до людей?

Працюючи над даним питанням, ставлю такі завдання:

·         розкрити поняття «пізнавальний інтерес» і сутність процесу розвитку пізнавального інтересу в молодших школярів;

·         розвивати творчі здібності, пізнавальний інтерес учнів;

·         реалізувати вимоги мовної і мовленнєвої компетентностей в єдності чотирьох складових - слухання, читання, говоріння, письмо;

·         сприяти підвищенню активізації та актуалізації навчальної діяльності школярів;

·         формувати в учнів критичне мислення;

·         виявляти та максимально розвивати індивідуальні нахили кожного школяра;

·         використовувати інтерактивні методи навчання.

Актуальність обраної теми обумовлюється зміною пріори­тетів загальної середньої освіти, характерною рисою яких є посилена увага до засвоєння осо­бистістю конкретних навчальних результатів – знань, умінь, навичок, формування ставлення, досвіду особистісної діяльності, рівень засво­єння яких дає змогу діяти адекватно в певних навчальних і життєвих ситуаціях.

Це зумовлює принципові зміни в організації навчання, яке спрямовується на розвиток конкретних ціннос­тей і життєво необхідних ключових компетентностей учнів.

Дитина приходить до школи з бажанням вчитися. Як його зберегти? Як організувати процес пізнання таким чином, щоб в очах дитини не згасав вогник допитливості і навчання стало захопливою справою?

Тому учитель повинен правильно організувати, чітко продумати, систематизувати роботу; від живого споглядання до абстрактного мислення, далі - до втілення набутих знань у практику – такий реальний шлях пізнання.

Отож, головне завдання не у змушуванні учнів до навчання, а в розвитку у них пізнавальних інтересів і потреб.

Розділ І. Психолого-педагогічні засади розвитку пізнавального інтересу в молодших школярів

1.1 Сутність поняття «пізнавальний інтерес»

Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Поняття «пізнавальний інтерес» трактується в значенні інтересу до опанування будь-якою новою інформацією, у тому числі – до навчання. Сутність пізнавального інтересу розкривається в його спрямованості на процес пізнання . Як і всі педагогічні явища, пізнавальний інтерес, на думку Г.І. Щукіної, характеризується складністю та багатозначністю. Він виступає:

– як мета виховання;

– як засіб формування особистості;

– як умова ефективного навчального та виховного процесів;

– як мотивація навчання;

– як елемент структури особистості .

Пізнавальний інтерес як мета виховання допомагає залученню до духовних цінностей суспільства. Він складає основу творчих здібностей особистості і сприяє оволодінню, засвоєнню, а також створенню нових духовних цінностей. Отже, пізнавальний інтерес – важливий компонент всебічного розвитку особистості, в якому виявляються ціннісні орієнтації. Неможливо розглядати завдання освіти та виховання поза зв’язком з розвитком пізнавальних інтересів, що сприяють більш ефективному оволодінню знаннями, накопичених людством

1.2 Роль пізнавальної діяльності у всебічному розвитку особистості.

Дослідження Н.М. Бібік , Н.Г. Морозової , П.І. Розмислова , Г.І. Щукіної та інших авторів показали, що пізнавальні інтереси у школярів виникають і закріплюються залежно від кількох умов. Зокрема:

1.     Правильне співвідношення нового і вже відомого є істотною умовою виникнення пізнавального інтересу у дітей. Це означає, що школярі повинні мати якісь знання про явища природи, що спричинить глибший інтерес до предмета. Вчитель повинен уміти в старому, відомому показати новий зміст: ознаки, властивості, відношення з іншими об’єктами. Наприклад, інтерес до кита в дітей помітно зростає, коли вони дізнаються, що тварина важить в середньому 112 тонн; щоб його зрівноважити, треба на другу шальку терезів поставити 36 слонів. Серце кита важить 600-700 кілограмів, мозок — 2,5 кілограма, а язик — 3 тонни.

2.     Можливість використати свою ініціативу, свою активність для творчого перетворення предмета підвищує інтерес учня до роботи.

3.     Інтерес виникає і підтримується досягнутим успіхом діяльності.

4.     Величезне значення для підвищення інтересу має відкриття для дітей практичного використання виучуваного матеріалу, його застосування в житті людей. Наприклад, діти з більшим інтересом починають вивчати трави, коли дізнаються про їх лікувальні властивості; кругообіг води в природі привертає увагу дітей і породжує багато запитань про посуху, зливи, грози і град тощо.

5.     Інтерес дітей до навчального предмета зростає тоді, коли вони бачать, що вчитель — це людина, захоплена своєю роботою і володіє майстерністю передавання знань дітям, вміє цікаво, повно, яскраво викладати навчальний матеріал.

6.     Формуванню навчальних і пізнавальних інтересів значною мірою сприяє позакласна і позашкільна робота.

Визначено умови розвитку пізнавальних інтересів:

• розуміння дитиною змісту і значення матеріалу;

• новизна навчального матеріалу, його практична спрямованість;

• емоційна насиченість навчання;

• створення можливостей для учнів проявити розумову самостійність і ініціативність на основі використання активних методів навчання, проблемних запитань, ситуацій і завдань;

• глибоке знання вчителем предмета, інтерес до нього, вміння зацікавити ним дітей.

Отже, можна зробити такі висновки:

• Розвиток психологічних чинників навчальної успішності, внутрішні функціональні зміни в структурі пізнавальної сфери учня, динаміка інформаційної ваги психічних функцій навчальної успішності молодших школярів залежать від ефективності розвитку їх пізнавальних інтересів.

• Стійкий пізнавальний інтерес - ознака готовності дитини до навчання в школі. Він є основою всієї навчально-виховної роботи з дітьми в період їх підготовки до школи. Знання сприяють виникненню, розширенню і поглибленню зацікавленості до дійсності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється в запитаннях, діях.

• Маючи сформовані пізнавальні інтереси, дитина успішно навчатиметься, в неї з'явиться зацікавленість до навчальної діяльності.

• У школі дитина поглиблює і розширює свої пізнавальні інтереси. У неї виникає бажання змістового і досконалого вивчення певних навчальних дисциплін, коли матеріал виходить за межі навчального. Такий інтерес має стійкий характер.

• Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Молодший школяр застосовує набуті в дошкільному дитинстві знання й активно діє, робить відповідні висновки, здатний виконувати складні розумові операції.

• Практичне використання встановлених закономірностей звузить коло пошуків психологічних причин невстигання школярів з навчальних предметів у початкових класах.